Інтерв’ю з Іриною Трохимівною Бойко

На фото (зліва направо): головний редактор ВД “Розумна дитина” Світлана Єрко – Подопригоріна, Ірина Трохимівна Бойко.

Поезія Грицька (Григорія) Бойка відома вже не одному поколінню українців. Його вірші та дитячі пісні наповнені гумором, життєрадісністю, сповнені любові до дітей і добром в кожному слові. В чому ж секрет багаторічної популярності поезії Грицька Бойко? Про це ми спитали в Ірини Трохимівни Бойко, невістки Грицька Бойко та людини, яка знається на дитячій літературі, працюючи багато років у видавництві “Веселка”. Ірина Трохимівна завітала до редакції видавництва “Розумна дитина” з приводу виходу в світ нової подарункової книги Грицька Бойко “Диво, диво, дивина”, яку проілюстрували кращі українські художники. Редакція з великим задоволенням привітала Ірину Трохимівну, подарувала кілька примірників нової книжки цій життєрадісній, енергійній жінці та попросила відповісти  на кілька питань про життя та творчість Грицька Бойко.

– Ірина Трохимівно, за життя поета вийшло понад 50 книжок накладом 20 мільйонів примірників. Ось і наше видавництво вирішило надрукувати для малят книгу Григорія Бойка “Диво, диво, дивина”. У чому ж секрет такої популярності поета?

  • – Григорій Пилипович був унікальною людиною. Він мав рідкісний дар підмічати та поетично втілювати кумедні пригоди, що трапляються з дітьми. Для мене найдотепнішими творами поета є смішинки про малят і звірят, шкільні та спортивні “веселинки” [такий термін вигадав і ввів сам Григорій Бойко]. У дитячу літературу поет увійшов на початку 50-х років, коли переїхав до Києва, і дуже швидко полюбився маленьким читачам.

– В поезії Бойка стільки гумору! А були смішні випадки в житті поета, пов’язані з його роботою?

  • – Його часто запрошували на творчі зустрічі з дітьми. Він дуже любив і цінував таке спілкування. Діти зустрічалися з поетом в бібліотеках по всій Україні, а в київському Жовтневому палаці він збирав повний зал. Григорій Пилипович дуже емоційно і артистично читав дітям свої вірші – ніхто не міг лишитися байдужим, діти були просто в захваті від таких зустрічей. Одного разу був випадок, коли після виступу на телебаченні, де Григорій Пилипович читав свій відомий віршик “Вереда”, він проходив парком, і один хлопчик раптом закричав: “Дивись, тату, то ж дядко Вереда!”
  • Взагалі поет дуже любив писати для малят. Їм він писав коротенькі веселинки і мініатюри. В ціх творах головними героями залишаються хвалько, замазура, брехун, ледар, боягуз, підлабузник, симулянт.

– Грицько Бойко відомий шанувальникам дитячої поезії і як перекладач, і як автор слів до пісень, переважно дитячих…

  • Так, він відомий ще й як поет-перекладач. У його творчому доробку багато перекладів українською творів Агнії Барто, Самуїла Маршака, Корнія Чуковського. А його поезію знали у Китаї, Канаді, Росії, Польщі, Білорусі, Вірменії, Угорщіні. Твори Бойка перекладали багатьма мовами народів світу, їх вивчали у школах, друкували в хрестоматіях, читанках.
  • Ось до речі, Григорій Пилипович написав, уявіть собі, понад 400 пісень! Відомі композитори Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій Філіпенко, Юдіф Рожавська, Костянтин Мясков поклали чимало його творів на музику. От багато хто пам’ятає його пісні “На місточку” та “Соловейку, щебечи!”, створені разом з Аркадієм Філіпенком. Ці пісні були записані геніальним тенором, українцем за походженням, Іваном Козловським разом із дитячим хором.

– Григорій Пилипович народився на Донеччині. А звідки ж таке прізвище, Бойко? Хто його батьки?

  • – Прізвище походить від його бабусі, родом з Бойківщини. Одружившись з Мусієм Даниленком, вона поїхала з ним на Донеччину. Там народився батько поета, Пилип Мусійович Бойко-Даниленко. І це прізвище успадковане від матері за ії етнічною належністю до українців-бойків, які проживають на Південних і Північних схилах Карпат і зберегли власні традиції й обряди. Батько поета був неперевершеним віршувальником. Єдина опублікована його книжка “Чайка: народні поезії” вийшла у Москві в 1925 році, а передмову до неї написав Луначарський. Гонораром за цю книгу була бібліотека з 2000 книжок, що стала справжнім подарунком для рідного села Оленівка. Батьки поета Пилип та Олександра Бойки започаткували в Оленівці хату-читальню для односельців. Саме за батьком 15-річний Грицько успадкував легке віршування та почав писати. Особливо легко йому давалися експромти.

– Але потім у життя увірвалася війна і перехрестила всі життєві мрії юнака-поета?

  • – Так, саме на випускний вечір почалася війна. Григорій записався добровольцем до армії. Вчорашні учні, практично діти, ставали воїнами-захисниками, як і сьогодні наші хлопці-захисники, з твердим почуттям не коритися ворогу і розумінням того, що треба перемагати.
  • З липня 1941 року Григорій був на фронті – почав як рядовий-кулеметник, а згодом став лейтенантом-зв’язківцем. Він дійшов до Берліна, отримав поранення і контузію. На фронті він не полишав, звичайно, писати вірші і багато писав для “свого ненародженного сина”.

– Після війни Григорій, мабуть, мріяв вчитися? Як складалася його поетична доля?

  • – Так, Григорій Бойко став студентом Донецького педагогічного інституту, вступив на українську філологію, а в 1949 році закінчив інститут з відзнакою.Там і одружився з дівчиною з фізико-математичного факультету. Кілька років він працював в обласній газеті, в донецькій філії спілки письменників України, але початком літературної діяльності вважав 1950 рік, коли вийшла його перша збірка віршів “Моя Донеччина”, а наступного року вийшла в світ збірка його дитячих віршів “Будем шахтарями”.
  • Відтоді поет не зраджував дитячій аудиторії. Його поезія, я переконана, саме для тих, хто цінує влучне та гостре слово, вміє посміятися над своїми помилками для самовдосконалення. Ми всі пам’ятаємо його вірші з дитинства, читаємо своїм дітям, онукам.

– Дякуємо Вам, Ірино Трохимівно, за такі теплі спогади  про чудову людину та прекрасного Майстра!

Залишити коментар