Байки Езопа

Візник та Геракл

Геракл (Геркулес) – в грецькій міфології – герой, втілення мужності, відваги, сили, працелюбності.

Одного разу запріг селянин волів та й поїхав у поле. Саме в ту пору випали дощі, й дорога була слизька, а де траплялася глина – зовсім годі проїхати. Воли ледве спустилися з крутого узвозу й дісталися краю поля. Обіч дороги була канава, і воза занесло туди.

– Що ж тепер робити? – розпачливо вигукнув селянин. – Я дуже кваплюся! Як витягти воза з багнюки? А може, покликати Геракла? Він, далебі, допоможе.

Та й заходився гукати:

– О всесильний Геракле, прийди й витягни мого воза з канави, тобі це за іграшки! Ти ж добрий! Допоможи мені!

Довго кликав селянин; нарешті Геракл з’явився й сказав:

– Чоловіче добрий! Цього воза можна витягти самому: треба взятися за колеса й вирвати їх з глини та підігнати волів. Спершу потрудися, спробуй сам собі допомогти, а тоді вже клич мене. Бо як сам нічого не робиш – нема чого когось кликати.

—–

Олень і виноградник

Якось на зеленому схилі гори пасся гарний золоторогий олень. Був теплий, погожий осінній день. Та, на лихо, помітили оленя мисливці й помчали до нього. Олень теж побачив мисливців, але тоді вже, коли ті, цілячися з луків, підступилися близько.

«Лишенько моє, тепер ніяк утекти до лісу! – подумав олень. – Ану ж бо сховаюся в отому винограднику».

Олень щодуху кинувся вниз. А мисливці, напнувши тятиви, побігли слідом. Проте олень устиг заховатися.

– Стійте! – гукнув один мисливець.- Оточіть виноградник та гарненько видивляйтеся – він десь там. А коли вибіжить на поле, ми одразу його побачимо.

Мисливці поставали, пристерігаючи за кущами винограду. Але олень заховався так добре, що жодне око не могло його примітити.

– Де ж він дівся? – питає один із мисливців.

– Напевне, встиг ускочити в ліс,- каже другий.

– Ні,- докинув третій,- ми добре пильнували і, коли б він з’явився, неодмінно побачили б.

– У полі теж не видко,- промовив четвертий.- Що ж робити?

– Ще пошукаймо, – озвався п’ятий мисливець. – Не знайдемо – що ж, нічого не вдієш. Мисливці востаннє обдивилися виноградник, та знову марно. Нарешті їм набридло шукати і чекати.

– Ходімо, – каже один, – певне, олень таки втік од нас.

– Ходімо,- погодились мисливці та й подалися гуртом геть.

Олень дуже зрадів, побачивши, що його вороги пішли:

– Я врятувався – аж не віриться!

Та й ну на радощах шматувати листя й солодкі грона винограду!

Біг олень од куща до куща, розсував гілки, розгойдував листя – одне слово, геть знетямився й забув про небезпеку.

І скоїлося непоправне – треба ж було озирнутися одному мисливцеві!

– Гляньте! – гукнув він до товаришів. – У винограднику щось ворушиться! Ходімо подивимось, що воно таке! Мерщій!

Мисливці побігли до виноградинка – і побачили оленя.

– Ось він!

Олень кинувся тікати, мисливці – за ним. Мчить олень, серце йому калатає із жаху, а в голові одна думка снується:

«Чому я не стояв нишком у винограднику? Він сховав мене від небезпеки, а я, невдячний, потоптав гостинність його й доброту понівечив. От і караюсь по заслузі!»

Отак і деякі люди бувають покарані за те, що не цінують своїх благодійників.

Джерело: Чарівна скарбничка казок

Залишити коментар