“Іграшка на щастя”. Нова сенсаційна повість від автора “Правдивої історії адмірала Брехунеля” Оле Лейсена

Було собі одне сіре містечко. Запилюженими вулицями ходили понурі мешканці, а в каламутній прибережній воді водилася сонна баньката риба. Але і таку рибу піймати на обід було за щастя. Ось по сяку-таку рибчину й зібрався якось зранку місцевий рибалка Олуф-невмійко. На березі він розмотав свою вудку, наживив на гачок черв’яка, розмахнувся, щоб закинути його у воду і… отетерів. Просто перед ним, у клаптях білого туману, височів над водою темний борт корабля.
Корабель на воді? Але маленьке невиразне містечко стояло на березі ОЗЕРА! Мілкого круглого озерця у горах!
Олуф несамовито заголосив. На крики прибіг старенький бакенник, який мешкав неподалік.
— Чого це ти… — почав було він і замовк: теж побачив корабель.
— Ти його бачиш? — спитав рибалка тремким голосом.
— Хіба це можливо? — бакенник стягнув з голови чорну в’язану шапку і почав махати нею над головою:
— Гей, ви там, на борту!!!
Проте ніщо не порушило тиші, тільки шаруділи хвилі, і десь високо рипіли щогли.
— Може, там потребують допомоги?
— Якось моторошно, — зіщулився рибалка. — Але треба глянути.
Туман розвіявся, і стало видно цілий корабель. Це був вітрильник. Рибалка пішов до носу корабля, щоб прочитати назву. Але не побачив там жодної буквочки. Прапора також не було.
Тим часом бакенник закріпив мотузяну драбину і, намагаючись не випустити багор, поліз нагору. Слідом за ним видерся й Олуф.
— Агов! — знову крикнув він. — Є тут хто?
І знову — тиша.
Передовсім вони оглянули капітанську рубку, обійшли каюти, але нікого, геть нікого не було на борту цього дивного корабля! Хоч би десь майнула тінь пацюка! Тоді вирішили спуститися до трюму. Вони зійшли донизу темними рипучими сходами. Бакенник штовхнув важкезні двері і спрямував туди яскравий промінь свого ліхтаря. Потім зробив крок у темряву — і мимохіть аж зойкнув.
Рибалка Олуф кинувся на допомогу. Що завгодно очікував побачити він у темряві: пожовтілі від часу скелети, скуті ланцюгами, або нерухомі тіла моряків, чи скриню з награбованими скарбами, або ж бакенника, якого схопили пірати і тримають ніж біля горлянки. Але те, що він побачив, було… безглуздо!
В яскравому світлі ліхтаря, що валявся на підлозі, стояв бакенник. В одній руці він тримав плюшевого ведмедика, в іншій — гумову качечку, і дурнувато усміхався.
Рибалка підняв ліхтар і освітив навколо. Кругом у трюмі були іграшки. Гори іграшок! Ось що було на борту загадкового корабля!
Так друзі стали справжніми героями, хоча, на їхню думку, жодних подвигів не звершували. А у містечка, яке стояло на березі озера, з’явилася власна нерозгадана легенда!

Міська влада телефонувала і надсилала телеграми по всіх усюдах, але в цілому світі не відшукався власник іграшок! Тоді хтось запропонував просте, але мудре рішення — роздати іграшки міській дітлашні. Кожен міг піднятися на борт і взяти ту іграшку, яка найбільше сподобалася.
З того дня життя у містечку почало налагоджуватися. Люди наче прокинулися зі сну, заворушилися, почали мести вулиці, садити квіти, мити свої тьмяні вікна.
Дітям вже не доводилося цілими днями сидіти з вудками на березі, у них з’явився час на уроки і навіть на ігри! А рибалка Олуф-невмійко прославився по всій околиці і так надихнувся своєю знахідкою, що й сам почав майструвати іграшки. Спочатку він виготовляв безглуздих ведмедиків, недоладні пірамідки, кривенькі ляльки, але дуже швидко навчився робити непогані штучки. Поступово його халупа перетворилася на майстерню, потім — цех, а згодом виросла у невелику іграшкову фабрику. Олуф став її директором, і тепер його ніхто не називав невмійком, але тільки «добродієм Олуфом». «Іграшка на щастя» — так добродій Олуф назвав свою фабрику. Над фабричною брамою він повісив величезну вивіску — завбільшки з саму браму, і невдовзі про продукцію фабрики дізналися у всьому світі.
Ось яка історія сталася в одному маленькому містечку і, здавалося, мала би й надалі щасливо тривати…

ДАЛІ БУДЕ…

Залишити коментар