Леся Українка

Пісенька весняної води

З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, –
бо весняна вода,
як воля молода!

Дощик

… Дивлюся ранком –
Вже заволочене серпанком
Сіреньке небо, далі став
Помалу й дощик накрапати
І вогким холодком до хати
Зайшов притихлий вітерець.

Як дитиною, бувало

Як дитиною, бувало,
упаду, собі на лихо,
то хоч в серце біль доходив,
я собі вставала тихо.

«Що болить?» – мене питали,
але я не признавалась –
я була малою горда, –
щоб не плакать, я сміялась.

Веснянка

Як яснеє сонце
закине свій промінь ясний
до тебе в віконце, –
озвись на привіт весняний.
Олесю, серденько,
співай веселенько!
Весняного ранку
співай, моя люба, веснянку!

На літо зелене
поїду я геть в чужий край,
згадай же про мене,
як підеш по квіти у гай.
Спогадуй, Олесю,
сестру свою Лесю!
Весняного ранку
даю тобі сюю веснянку!

Уже весняне сонце припікає

Уже весняне сонце припікає.
вже й сон-трава перецвітати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить,
в червоні черевички убереться
і людям одмірятиме літа.
Вже з вирію поприлітали гості.
Он жовтими пушинками вже плавають
на чистім плесі каченята дикі.

Вишеньки

Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким:
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть.
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой, раді б зірвати,
Та годі дістати!
«Ой, вишеньки-черешеньки,
Червоні, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой, того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби росли низесенько,
Чи то ж би доспіли?»

Колискова

Місяць ясненький
Промінь тихенький
Кинув до нас.
Спи ж ти, малесенький,
Пізній бо час.

Любо ти спатимеш,
Поки не знатимеш,
Що то печаль;
Хутко прийматимеш
Лихо та жаль.

Сором хилитися,
Долі коритися!
Час твій прийде
З долею битися, –
Сон пропаде…

Місяць ясненький
Промінь тихенький
Кинув до нас…
Спи ж ти, малесенький,
Поки є час.

***

У маленькій хатинці, у тихім куточку
Мати спить і дитина маленька.
У віконце одчинене линуть з садочку
Урочисті пісні соловейка.

Спить маленький; матусину руку щільненько
Обняли рученята дрібнії;
Перед ним красні мрії снуються легенько,
Невиразні, але чарівнії.

Раптом стихло усе… і з небес залунала
Пісня та чарівна янголина.
Тую пісню дитина крізь сон почувала, –
І всміхалася любо дитина.

Літо краснеє минуло

Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі,
Діти з хати виглядають
В вікна… шкода волі!
Діти нудяться в хатині,
Нудять, нарікають:
– І нащо зима та люта? –
Все вони питають. –
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти…
Десь зима та не скінчиться! –
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька.
Як зима та згине,
І заквітне ваше поле,
І зазеленіє, –
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.

***

На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.

Вже сонечко в море сіда

Вже сонечко в море сіда;
У тихому морі темніє;
Прозора, глибока вода,
Немов оксамит, зеленіє.

На хвилях зелених тремтять
Червонії іскри блискучі
І ясним огнем миготять,
Мов блискавка з темної тучі.

А де корабель наш пробіг,
Дорога там довга й широка
Біліє, як мармур, як сніг,
І ледве примітно для ока.

Рожевіє пінистий край;
То іскра заблисне, то згасне…
Ось промінь останній!.. Прощай,
Веселеє сонечко ясне!

Мамо, іде вже зима

“Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна птпшина
В вирій на зиму літає?” –
В неньки спитала дитина.

“Ні, не кожна, – одказує мати, –
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, –
Ще зосталась пташина маленька”.

“Чом же вона не втіка?
Нащо морозу чека?”

“Не боїться морозу вона,
Не покине країни рідної,
Не боїться зими навісної,
Жде, що знову прилине весна”.

“Мамо, ті сиві пташки
Сміливі, певно, ще й дуже,
Чи то безпечні такі, –
Чуєш, цвірінькають так,
Мов їм про зиму байдуже!
Бач – розспівалися як!”

“Не байдуже тій пташці, мій синку,
Мусить пташка малесенька дбати,
Де б водиці дістати краплинку,
Де під снігом поживку шукати”.

“Нащо ж співає? Чудна!
Краще шукала б зерна!”

“Спів пташині потіха одна, –
Хоч голодна, співа веселенько,
Розважає пташине серденько,
Жде, що знову прилине весна”.

Тішся, дитино…

Тішся, дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.

Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа, –
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!

Чи пам’ятаєш ти казку-дивницю,
Як то колись принесла
Тую цілющу-живущу водицю
Дрібна пташина мала?

Їй не страшні були дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори, –
Мала крильцята прудкі.

Так твоя думка швиденько полине,
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси.

І як приступить журба невсипуща.
Та до серденька твого, –
Тая росиця цілюща-живуща
Буде живити його.

Хай же та мрія із думкою вкупці
Лине в незнані світа, –
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа!

Переклади з Гейне

***

Тихо в полі, гай темніє,
Наступає літній вечір;
Злотий місяць в синім небі
Любим промінням леліє.

Десь блищить водиця тиха,
Край струмка цвіркоче коник,
Чутно плескіт у струмочку,
Чутно, як хтось дише стиха.

У струмочку ельфа красна
Там купається самотня,
І блищить при місяченьку
Її постать біла, ясна.

***

В світлі місяця я бачив,
Гаєм ельфи проїздили,
Чув, як сурми їх бриніли,
Чув, як дзвоники дзвеніли.

Коні мали злоті ріжки,
Коники маленькі білі,
Прутко так, неначе зграя
Диких лебедів, летіли.

Усміхнулась їх цариця,
Як повз мене проїжджала.
Чи вона мені кохання,
Чи погибель віщувала?..

***

Були ми маленькими дітьми, –
Веселеньких пара діток;
В курник заберемось, бувало,
Сховаємось там у куток.

Старенька сусідськая киця, –
Ото у нас гість був такий;
Її ми вітали й низенько
Вклонялись, мов пані якій.

Питали її про здоров’я,
Чи все в неї вдома гаразд;
Ох, потім прийшлося про теє
Питать старих кицьок не раз!..

Ми часто собі, мов старії,
Поважну розмову вели
Про те, як то все було краще,
Як ми молодими були,

Про вірність, любов і про дружбу,
Що все то зо світу зника,
Що грошей немає, а кава
Тепер дорогая така!..

Залишити коментар