Паперове кіно

 

Готується до друку нова книга під робочою назвою «Адмірал Брехунель». Оригінальний текст Оле Лейсен був перекладений українською відомим дитячим письменником Сашком Дерманським.

Події книги розвиваються стрімко й динамічно. «Так це ж фільм на папері!» – вирішили у видавництві, і тому ілюструвати книгу довірили Радні Пилиповичу Сахалтуєву, нашому улюбленому й знаменитому  мультиплікаторові, який створив  «Пригоди капітана Врунгеля», «Острів скарбів», «Доктор Айболить» і багато інших чудових мультиків.

Невідомо, чого в книзі більше – пригод або малюнків, яскравих персонажів або несподіваних розв’язок…

А розпочати читати нову книжку можна прямо зараз! 

 

Отже, неймовірна мішанина жанрів, води і суходолу, фантастики та реальності; чарівне «паперове кіно»…

 Розділ 1. Мокра пожежа

Боже мій милий, як же адмірал любив сни про море! Як він їх обожнював! Це ж вони, хай лише на якісь минущі, оманливі миті, але знову робили бувалого морського вовка щасливим. Але цієї ночі… цієї ночі, власне вже аж над ранок, адміралові наверзлися чайки. Авжеж, не просто наснилися, а саме наверзлися. Адмірал знав: бачити ві сні чайку – препоганий знак.

     «Доведеться мати справу з якимись бешкетниками», – крізь сон подумав моряк. А тут ще й одна птаха з пронизливим ячанням кинулася просто на адмірала, неприродно широко роззяпила дзьоба – і з нього, замість крику, раптом вихопився… струмінь диму!..       

     Ядучий запах кіптяви примусив адмірала прокинутися. Він схопився на ноги – і вчасно! – до смугастих холош його піжами вже майже підкралися пожадливі язики полум’я.

– Пампушечко! – покликав адмірал і кинувся по задимленій кімнаті. – Пам… кахи!..каху-ушечко!.. де ти, Пампушечко!?

     Завжди незворушний, тепер адмірал нестямно метався між вогнем і чадом: він кров з носа мусив урятувати свій найдорожчий скарб… Одначе місце, де зазвичай лежала Пампушечка, спорожніло…

     «Вона не могла щезнути сама по собі, її викрали, – гарячково думав адмірал, – а пожежу влаштували, щоб замести сліди…»

     Десь із глибини дому, певно, з кухні, долинув такий знайомий адміралові шум – вирування водної стихії… Не встиг адмірал зміркувати, що б то воно означало, як двері з хряскотом виламались – і величезна хвиля ринула до кімнати… Проте бувалий у бувальцях моряк навіть у вус не дме: що йому якась пригорща води, коли він не раз сходився в герці з дев’ятибальним штормом!

      Адмірал упіймав свого кашкета, що саме пропливав мимо, і врочисто посадовив його на голову, виловив іще кілька речей і з криком «Полундра!» вистрибнув у вікно.

     Він беркицьнувся прямо на пожежні шланги, розгорнуті щойно прибулими пожежниками.

     – Відставити! – струшуючи попіл з піжами, жестом зупинив їх адмірал. – Зараз усе потухне: там ще й потоп…

     Раптом намоклі адміралові вуса настовбурчилися: так було завжди, коли насувалася небезпека. Цей «барометр» ще зроду не схибив!

     Адмірал рвучко обернувся – зловісна чорна тінь сахнулася від паркану й зникла в заростях…

     «Нас викрили!» – здогадався адмірал…

     У будинку голосно зашипіло, зашкварчало – і валування диму змінилося пелехами пари, а з вікон ринула вода.

     Пожежники заклякли роззявивши роти: це була найчудернацькіша пожежа з усіх, що їм доводилося бачити. Хряснули дверцята – і їхня машина рвонула з місця. За кермом вогнеборці побачили вусатого погорільця.

     – Стій! Крани відкручені! – репетували пожежники. – Викликайте поліцію! Божевільний у піжамі викрав пожежну машину!

     З несамовитим виттям, розхльостуючи на ходу запаси води, червоний пожежний автомобіль мчав до центру міста.   

     Адмірал же тим часом обганяв машину за машиною і думав лише про одне: хто через стільки літ вивідав ту велику таємницю, котру він беріг, як зіницю ока, та бач, усе-таки не вберіг?..

Далі буде…

Залишити коментар